Georges Nivat
Жорж Нива


 

Биография

(франц.) (англ.)

 

Книги

 

Статьи

 

Библиография


"╢вропа метаф╕зики
та картопл╕"

ЗМ╤СТ

Слово до укра╖нського читача

╢вропа п╕сля 1989 року, розбита мр╕я

Хто бо╖ться ╕стор╕╖?

╢вропа метаф╕зики та картопл╕

Коротка в╕дпов╕дь М╕лану Кундер╕

Центральна ╢вропа: В╕льно — Дорнах

Н╕жн╕ кроки Марка Шагала

╤сайя Берл╕н, скептичний спостер╕гач

Гогольград

Пушк╕н, «аф╕нянин серед ск╕ф╕в»

Щоденник Толстого

Чеховська «шагренева шк╕ра»

Ясна прозор╕сть Льоруа-Больйо

Рел╕г╕йн╕ риси рос╕йського ате╖зму

Вершники Апокал╕псиса

«Добряк» Стал╕н

Уроки нелюдськост╕

«Час зла» Добр╕ци Чосича

Горенштейн, або духота

Т╕н╕ забутих предк╕в

Ки╖в — Москва: що д╕лити, м╕ф чи спадщину?

«Вправи з╕ свободою». Бес╕да з Леон╕дом Ф╕нбер╜ом

Дар зустр╕ч╕. Бес╕да з Костянтином С╕говим

╢вропе╓ць у Ск╕ф╕╖. Вадим Скурат╕вський


Georges Nivat

web — Alexei Grinbaum

2001


Слово до укра╖нського читача

Читати себе укра╖нською — переживання для мене особливе, при╓мне ╕ тр╕шечки «в╕дсторонене». Мови ╢вропи дозволяють нам подорожувати знайомим ╕ водночас не зовс╕м знайомим духовним ландшафтом. Так само, як подорож╕ ╢вропою - краще по╖здом, ан╕ж л╕таком - в╕дкривають переживання гострого в╕дчуття чужинност╕ й близькост╕, «свого» й чужого. Недарма на банкнотах ново╖ валюти «╓вро» зображено в╕кна ╕ двер╕, брами й мости. Ми н╕би дола╓мо в╕дстань через стол╕ття - в╕д стил╕зованого грецького стовпа до модерн╕стсько╖ арх╕тектурно╖ форми «à la Corbusier». Проте наш╕ «╓вро-банкноти» ╓ саме стил╕зац╕╓ю, ╕ в цьому поляга╓ вся суть, а точн╕ше все лукавство. Адже для нас ╢вропа не «узагальнення», не стил╕зац╕я, не комп'ютерно-випродукувана низка схем в╕д «кургану» до «п╕рам╕ди» Дувру, в╕д феодально╖ веж╕ до буржуазно╖ кам'яниц╕. ╢вропа — це детал╕, це площ╕ та провулки, нав╕ть ру╖ни. Нам не подоба╓ться, коли надто ретельно в╕дбудовують, реставрують. Хоча п╕сля таких катастроф, як Друга св╕това в╕йна, ми пробачили реставраторам надм╕рну старанн╕сть. Нова Стара Варшава, новий старий Сен-Мало корсар╕в ╕ дал╕ вт╕шають наше серце, попри «надретельн╕сть» в╕дбудови. Проте ╢вропа для нас - це, передус╕м, стерте кам╕ння, крив╕ провулки та недоторкан╕ ру╖ни, адже вс╕ ц╕ примхи, замовлен╕ князями, ╓пископами, царями чи буржуа в╕днайшли соб╕ м╕сце в нас самих, у наш╕й св╕домост╕, ╕ зв╕дти керують нашою уявою.

В ╤се, м╕ф╕чн╕й столиц╕ синто╖стсько╖ Япон╕╖, де вс╕╓ю ╕стотою в╕дчува╓ш культ ╤мператора та його безсмертн╕сть, кожний храм ма╓ подв╕йний майданчик: на одному сто╖ть в╕н сам, дерев'яний, гр╕зпо-простий, а на сус╕дньому стоятиме його наступник, коли спалять перший храм. Бо форма безсмертна, а матер╕ал кожне стол╕ття знищу╓.

В наш╕й ╢вроп╕ зовс╕м не так. Ми любимо ру╖ни Парфенону, любимо незчисленн╕ латки на наших пам'ятках та культурах. Ми любимо веж╕ Сан-Джим╕ньяно з в╕дсутн╕ми вежами, любимо Лувр без Тю╖льр╕, П╕тер з його занедбаними подв╕р'ями. Ми любимо випадков╕сть нашо╖ середньов╕чно╖ арх╕тектури. Любимо не пощезлий стиль, а Сен-Сюльп╕с, не фламандський стиль, а Брю╜╜е. Не «класицизм» ╕ не «бароко», а Палац Роан в Бордо ╕ Смольний в Санкт-Петербурз╕. ╤ однаково дорог╕ нам Андр╕╖вський узв╕з та Рю де Сен сво╖ми неспод╕ваними деталями, вписаними в топограф╕ю ╕стор╕╓ю, «слинявою борозною слимака-╤стор╕╖», як пише Муз╕ль.

Розмалюйте нам аф╕нських богинь чи романськ╕ стату╖, ╕ ми не т╕льки ╖х не вп╕зна╓мо, ми розлюбимо ╖х.

╢вропейськ╕ мови також дають нам родинну насолоду. Кожна нова ╓вропейська мова (нова для мене) - це сп'ян╕ння в╕д новизни та вдячн╕сть за батьк╕вський д╕м ус╕х наших мов.


Кому ж ╖╖ покажу я,

╤ хто тую мову

Прив╕та╓, угада╓

Велике╓ слово?


Нам до душ╕ в╕дкрит╕сть ╢вропи, неск╕нченне брод╕ння в н╕й мов, в╕з╕й, пророцтв. Я хочу осп╕вувати не гн╕в давн╕х бог╕в, а ╖хню мовну щедр╕сть. Я хочу жити ц╕╓ю ╖хньою щедр╕стю; ╕ уславлюю я не пол╕глота в╕д народження, а сором'язливого учня мов, який, гиб╕ючи над словником, вбира╓ в себе в╕рш╕ поета чужого, але - о диво! - неспод╕вано ╕нтимно дорогого. Став милим ск╕ф аф╕нянам, ╕ кельт рос╕янам... Осанна!

Один дипломат сказав мен╕: на жаль, Гоголь зрадив укра╖нську мову, п╕ддався рос╕йському культурному ╕мпер╕ал╕змов╕! Так, це правда, ╕ його листування з Шевченком показу╓, наск╕льки це було

для обох поет╕в св╕доме (╕деолог╕чне?) р╕шення. Проте мова Гоголя -  материк, великий ╕ особливий. Так, це рос╕йська мова, але в переклад╕ на «новояз», на гогол╕вську мову. Так само, як його м╕сто - це Гогольград, м╕сто абсолютно сво╓р╕дне. Воно м╕стить у соб╕ вс╕ жахи ╕ всю приваблив╕сть душ╕ Гоголя. Перший французький перекладач Гоголя д╕лив його довг╕ речення на коротк╕ вольтер╕вськ╕ наративн╕ одиниц╕. Але Гогольград тод╕ ставав, сказати б, «Версалем Коробочки», ╕ втрачалася суть. А суть полягала саме в цих вивернутих кривулях фрази, у фантастиц╕ ц╕╓╖ мовно╖ географ╕╖. Коли в Март╕нь╖ (Валл╕йський кантон) в╕дбувалася знаменита виставка Шагала, там були представлен╕ його офорти до «Мертвих душ», ╕ я сказав соб╕: ось що нарешт╕ допоможе наш╕й зах╕дн╕й публ╕ц╕ збагнути незрозум╕лого Гоголя. В такий самий спос╕б ╕люстрац╕╖ ген╕ального офортиста Олександра Ал╓кс╓╓ва до «Записок божев╕льного», видан╕ Шифр╕ним 1929 року в Париж╕, перекладали на мову чорно-б╕ло╖ маг╕╖ офорту всю сновидчу силу ц╕╓╖ «перем╕щено╖ особи» — Гоголя.

Мистецтво нер╕дко ста╓ справою «перем╕щених ос╕б» (D.P.). Ал╓ якщо вони перем╕щуються на запрошення царя чи якого-небудь ╓пископа, ми не надто в╕дчува╓мо ╖х перем╕щен╕сть. Траплялося, що злидн╕ й гон╕ння змушували людей вт╕кати. Бувало, ще зовс╕м недавно, тотал╕тарна влада виганяла художник╕в або за меж╕ кра╖ни (це ще п╕вб╕ди! Томас Манн, прим╕ром, найвагом╕ш╕ сво╖ твори написав у вигнанн╕), або запроторювала до табор╕в. ╤ там ╢вропа гинула в особ╕ сво╖х поет╕в, сво╖х Мандельштам╕в. Або як Целан, як Василь Барка, не гинула, а дихала смертю людини та людського. Барка був вигнанцем, як ╕ серб Музич, або рос╕янин Заболоцький. Т╕, хто порятувався, вижили з тим, аби засв╕дчити, що й там ╕снувала ╢вропа. Таких вигнанц╕в ╢вропа нарахову╓ м╕льйони. Але нав╕ть з найстрашн╕ших «перем╕щень» вона зум╕ла створити мистецтво (не красу, але мистецтво). Пр╕мо Лев╕, Шаламов, Барка, Солжен╕цин, В╕зель це теж ╢вропа, ╢вропа метаф╕зики, адже вони намагаються зрозум╕ти, як палке прагнення до ╢вропи, до ╓дност╕ могло перетворитися у страшну ╓дн╕сть табору й «затемнення Бога». Зникали ╕ метаф╕зика, ╕ картопля (два штучних явища, два продукти ╓вропейсько╖ вол╕ та винах╕дливост╕). Народжувалася ╢вропа «мусульманина» й «доходяги», ╢вропа Тайшету й Аушв╕ца.

Вт╕м, ще задовго до ╤вана Денисовича поет передбачав пекло на земл╕: Данте допом╕г багатьом митцям не лише зрозум╕ти незрозум╕ле, але й пережити те, чого не можна пережити. Я не знаю б╕льш «╓вропейсько╖» стор╕нки, н╕ж та стор╕нка ╢вген╕╖ ╫╕нзбур╜, де вона разом з╕ сво╖м таб╕рним чолов╕ком Антоном дивиться на бухту Магадана ╕ згаду╓ про ╕ншу бухту, неапол╕танську. В╕ддавна ╢вропа шепоче соб╕:

«Здолавши п╕в шляху життя земного,

;я раптом опинився в темн╕й хащ╕,

бо втратив правоту пут╕ прямого».

В╕ддавна шука╓ вона «правый путь» ╕ тремтить, тамуючи в соб╕ «давн╕й жах». Але так само давно вона чу╓ вт╕шний шеп╕т сво╖х поет╕в, ╕ найперше - Поета-Вигнанця par excellence, автора «Божественно╖ Комед╕╖». ╤ сл╕дом за ним з трепетом сходить до кра╖ни т╕ней...

Днями я читав статтю одного ╕спанського ╕сторика, колеги з Оксфордського ун╕верситету.[*1] Дотепно та переконливо в╕н доводить, що нема╓ «╓вропейсько╖ цив╕л╕зац╕╖», оск╕льки нема╓ тако╖ цив╕л╕зац╕╖, про яку можна сказати: вона визнача╓ ╢вропу ╕ т╕льки ╢вропу. Так. пише в╕н, можна говорити про ╓врейську, французьку, баскську або рос╕йську культуру, але не про ╓вропейську. ╤ справд╕ — н╕ географ╕чн╕ меж╕, н╕ мови, н╕ моза╖чн╕сть не вичерпуються жодним перел╕ком. ╢вропа живе ╕ поза ╢вропою. Як Давня Грец╕я або Рим вона завжди прагнула експортувати, завойовувати, колон╕зувати. С╕ракузи називали «Великою Елладою». Америка ╕ ╓ «Великою ╢вропою». Метисац╕я, демограф╕чна ╕ культурна, завжди була присутня в ╢вроп╕ (Япон╕я чи Китай, бувало, замикалися).

Ал╓ зараз трива╓ метисац╕я зовс╕м ╕ншого гатунку: араби з Ма╜р╕ба, ╕ндуси, курди стають складовими частинами ╢вропи. ╤слам — друга рел╕г╕я за к╕льк╕стю в╕руючих у Франц╕╖ (попереду протес╕тант╕в та ╓вре╖в). Музика метису╓ться блискавично. Наша молодь зна╓ музику «реп» ╕ зовс╕м не зна╓ овернських танц╕в.

I все-таки мен╕ важко погодитися з ╕де╓ю, що не ╕сну╓ «╓вропейсько╖ культури». Вона була, вона виникала дек╕лька раз╕в: у християнськ╕й ╢вроп╕ XII стор╕ччя, у ╢вроп╕ доби Просв╕тництва в XVIII стор╕чч╕. А тепер, хоча й невиразно, хаотично, пласко (зре-дуковано до економ╕чних критер╕╖в), вона знову ╕сну╓: як бажання, як прагнення, як певний тип наднац╕онально╖ любов╕. Любити (╢вропу значить любити ╖╖ мови, ╖╖ арх╕тектури, ринки та церкви. Треба про╖хатися ╢вропою... ╕ в╕дчу╓ш любов до не╖!


Жорж Н╕ва
Езр╕, 6 лютого 2002 року


1 Felipe Fernandez-Armesto. A European civilization: is there any such thing? European Review? vol. 10, № 1, February 2002.

К началу...