Georges Nivat

Роздуми Мілана Кундери над «трагедією Центральної Європи» допомогли з'ясувати мені дуже важливу і вкрай заплутану проблему - культурний опір приєднаної Європи. Кундера з гіркотою констатує, що культура, яка була у Варшаві, Празі чи Будапешті рятівним кругом, на Заході поступилася місцем чомусь іншому. Культура одна, вона «духовна» — «щось інше» нецілісне і не створює цінностей. З цього випливає, що Центральна Європа була «викраденим Заходом», але сьогодні Заходом вона бути не може.

То хто ж викрадач? Російський комунізм - чи Росія (яка стала комуністичною)? Кундера створює такий образ злодія, котрий викликає у мене бажання дещо з'ясувати. Не думаю, що «великий кордон» цілком збігався із західною межею розповсюдження право-слав'я та кирилиці. Цю теорію найкраще можна перевірити на Югославії: між Сербією та Хорватією якраз проходить межа, що відокремлює східне християнство від західного. Однак російська культура, взята цілісно, важко вкладається до цієї схеми. «Мінімум різноманітності на максимумі простору» - ось якою постає Росія у сприйнятті Кундери. Ми цілком погоджуємося, що ані феодальні стосунки в Росії у період татаро-монгольського іга, ані російська буржуазія (що існувала в архаїчній формі купецьких гільдій) не створили культурної роздрібненості, регіонального різноманіття, якими вирізняються, скажімо, Північна Італія, Фландрія, Богемія. (Все ж таки не варто перебільшувати: ярмарок у Нижньому Новгороді, Одеська опера, дві столиці, Ніжинська гімназія вищих наук, де навчався Гоголь, — ось деякі докази того, що в Росії далебі не все зведено до спільного знаменника). Народна освіта й університети Росії завдячують своїм існуванням державі, культурне життя значною мірою створювалося та підтримувалося нею ж.

Проте культура, що виникла в такий спосіб, різноманітна. Пушкін, найвидатніший з російських геніїв, був лібералом та прибічником віротерпимості, шанувальником (в політиці та літературі) Бенжамена Констана. Як Протей, Пушкін обживав усі епохи та жанри, міг впасти в гріх націоналізму (стосовно повсталих поляків)... Салтиков-Щедрін, безумовно, страшний, проте не слід забувати, що його похмурий талант та мистецтво гротеску, яким він володів досконало, були зброєю в боротьбі проти російської «азіатчини». Достоєвський та чимало інших відгукувались про Захід презирливо, вбачаючи в ньому «величезний цвинтар». Але скільки російських поетів перекладали європейську поезію, їхали навчатися до Рима чи Мюнхена! И до сьогодні не зникла витончена європейська Росія, де цілий том «Літературної спадщини» відведено вивченню англо-російських культурних зв'язків XIX сторіччя, де Ґете і Шекспір видаються в перекладах Пастернака, де друкуються статті Анни Ахматової про Бенжамена Констана, де перекладають Мішеля Бютора та Анрі Мішо. Ця Росія цілком європейська, вона відчуває себе нарівні з європейською культурою і живе, незважаючи ні на що і усупереч всьому - цензурі, рідкісності та важкодоступності європейських видань, територіальній замкнутості. Річ у тому, що вона існує всередині іншої Росії — величезної, «азіатської». За ідеєю Блока, всередині — інтелігенція, а ззовні - народ, що тримає її в облозі. Сам Блок - найтиповіший російський інтелігент, він через якийсь мазохізм не лише передбачає, що інтелігенція буде викрадена народом, але й закликає до цього. Можливо, першопричина зла і криється в цьому викраденні...

«Розчарування» невеликих народів, їхнє «антигеґельянство», лицарська культура Польщі, віденська культура з її «духом несерйозності», освічена гіркота самого Мілана Кундери - все це є для нас дуже близьким. Спірним є інше - чи називати ці феномени єдиним справжнім Заходом та стверджувати, що реальний Захід все це нібито зрадив.

Мені здається, було б несправедливо цілком відмовити російській культурі в праві на цінну спадщину - виразність та сміливість європейської культури. Росія породила стільки ж (якщо не більше) «власних катів», скільки й інші західні культури. Якщо вона і грішила, мріючи про «всесвітню монархію», то по-перше, в Європі багато хто мріяв про те ж саме, а по-друге, сьогодні росіяни - з-за кордону і з самої Росії - закликають її до каяття.

Що ж стосується Салтикова, то якось він розмовляв про те про се зі своїм кучером, який скаржився на російський «ідіотизм»: де німець зробить з п'яти копійок цілого карбованця, там росіянин зостається в дурнях, ні з чим. Салтиков розмірковує: «Ні-ні, кучер не правий. Зовсім не дурень народ, який так насміхається над «ідіотизмом»! Можливо, занадто впевнені в собі, занадто обдаровані? А може дармовий прибуток приваблює нас більше, ніж той, який дається працею?»

К началу...