Georges Nivat
Жорж Нива


 

Биография

(франц.) (англ.)

 

Книги

 

Статьи

 

Библиография


"╢вропа метаф╕зики
та картопл╕"

ЗМ╤СТ

Слово до укра╖нського читача

╢вропа п╕сля 1989 року, розбита мр╕я

Хто бо╖ться ╕стор╕╖?

╢вропа метаф╕зики та картопл╕

Коротка в╕дпов╕дь М╕лану Кундер╕

Центральна ╢вропа: В╕льно — Дорнах

Н╕жн╕ кроки Марка Шагала

╤сайя Берл╕н, скептичний спостер╕гач

Гогольград

Пушк╕н, «аф╕нянин серед ск╕ф╕в»

Щоденник Толстого

Чеховська «шагренева шк╕ра»

Ясна прозор╕сть Льоруа-Больйо

Рел╕г╕йн╕ риси рос╕йського ате╖зму

Вершники Апокал╕псиса

«Добряк» Стал╕н

Уроки нелюдськост╕

«Час зла» Добр╕ци Чосича

Горенштейн, або духота

Т╕н╕ забутих предк╕в

Ки╖в — Москва: що д╕лити, м╕ф чи спадщину?

«Вправи з╕ свободою». Бес╕да з Леон╕дом Ф╕нбер╜ом

Дар зустр╕ч╕. Бес╕да з Костянтином С╕говим

╢вропе╓ць у Ск╕ф╕╖. Вадим Скурат╕вський


Georges Nivat

web — Alexei Grinbaum

2001


Щоденник Толстого

Толстой в╕в щоденник практично впродовж усього життя. Ц╕ записи становлять три десятки товстих зошит╕в та близько сорока блокнот╕в, що збер╕гаються нин╕ в Музе╖ Толстого в Москв╕. Надрукован╕ в юв╕лейному 90-томнику, щоденники Толстого в переклад╕ на французьку займають три томи у виданн╕ «Б╕бл╕отеки Плеяди»[*1]. Це справжня ориг╕нальна пам'ятка ╕нтроспективно╖ л╕тератури: на кожний р╕к життя автора припада╓ майже 60 стор╕нок щоденника пер╕оду до вес╕лля, п╕сля цього наста╓ перерва -час романтично╖ зр╕лост╕; дал╕ - нова пов╕нь починаючи з 1881 року -року «рел╕г╕йного перелому», а з 1884 року (коли було написано «Смерть ╤вана ╤лл╕ча») к╕льк╕сть стор╕нок за р╕к щоразу зроста╓. З 1888 року «води» толстовського щоденника неухильно прибувають аж до того часу, поки Лев Миколайович не залишив Ясну Поляну. Щоденники також вели домашн╕ Толстого та особи, як╕ входили до його оточення. Передовс╕м це графиня Соф╕я Андр╕╖вна, котра почала вести записи в╕дразу п╕сля одруження, завдяки чому ми можемо побачити под╕╖ одного й того ж дня очима обох член╕в подружжя. Окр╕м того, дочки (особливо Тетяна Льв╕вна), а також л╕кар Душан Маковицький, дов╕рена особа останн╕х десяти рок╕в життя Толстого. Його записи (майже дв╕ тисяч╕ стор╕нок великого формату, що охоплюють пер╕од з 1904 по 1910 роки) на ц╕лий том б╕льш╕ за обсягом, н╕ж щоденник самого письменника; щоденник графин╕ становить лише половину цього обсягу. Мешканц╕ Ясно╖ Поляни читали щоденники одне одного, ╕ цей будинок, попри його жахлив╕ сварки, напади докор╕в сумл╕ння, чергов╕ покаяння, був справжньою майстернею щоденниково╖ л╕тератури; проте, водночас, ╕ ареною жорстоко╖ боротьби за контроль над щоденниками Толстого, який ╕нод╕ диктував ╖х одн╕й ╕з двох улюблених дочок, п╕сля чого записи ховали: в чобот╕, п╕д диваном, що не завжди над╕йно обер╕гало ╖х в╕д очей графин╕ або «головного учня» В.Г. Черткова.

Щоденник Толстого м╕стить величезну к╕льк╕сть повтор╕в; в ньому дуже мало замальовок природи, тих митт╓востей, коли людина в╕дчува╓ потребу вилити душу. Цей щоденник - сурогат спов╕д╕. Якби Толстой спов╕дався щотижня, ми не мали б ан╕ щоденника, ан╕ самого Толстого. Ю.М. Лотману належить ╕дея про те, що розкв╕т щоденникового жанру наприк╕нц╕ XVIII - на початку XIX ст. значною м╕рою був зумовлений вторгненням театру в особисте життя: рос╕йський дворянин звертався до себе самого з монологами, бачив себе на сцен╕ власного «я». Толстой терп╕ти не м╕г театру, ╕ його монологи св╕дчать, най╕мов╕рн╕ше, про секуляризац╕ю душ╕, яка спов╕да╓ться соб╕ сам╕й, а не священиков╕. «Спов╕дь» Руссо прислужилася Толстому значно меншою м╕рою, н╕ж автоб╕ограф╕чн╕ нотатки Бенджам╕на Франкл╕на: в╕н, под╕бно до великого американця, бажав «укласти журнал для слабкостей» (8 березня 1851 року). Прийнят╕ р╕шення, розпов╕дь про «пад╕ння», перел╕к ско╓них гр╕х╕в -первинне ядро толстовського щоденника. Проте 20 березня 1852 року з'явля╓ться такий запис: «Щойно перечитав св╕й старий щоденник з липня 1851 року. Задоволення, яке я отримав в╕д цього читання, спонука╓ мене продовжувати щоденник, щоб на майбутн╓ забезпечити соб╕ таке ж задоволення». Таким чином, щоденник ма╓ ч╕тко визначеного адресата - самого автора, ╕ думка про задоволення йому зовс╕м не чужа. Чимала частина запис╕в впродовж ш╕стдесяти рок╕в, коли Толстой в╕в щоденник, стосу╓ться самого щоденника, перегляду та перечитування вже написаного, прийняття р╕шень з приводу цього. Вони перем╕шуються ╕з численними повторюваними зам╕тками про прийняття ванни, хвор╕ зуби, нов╕ й нов╕ напади ласолюбства. 11 серпня 1852 року: «Нема╓ н╕ утримання, н╕ д╕яльност╕, н╕ посл╕довност╕. Нав╕ть ╕ думати н╕ про що не хочеться. Дор╕кати соб╕, однак, нема╓ за що; ╕ те добре. (...) В╕зьмуся за стару методу: наперед визначати заняття». «Дух посл╕довност╕» турбу╓ юнака, спраглого щастя: в╕н встановлю╓ для себе правила, порушу╓ ╖х, почува╓ться «пропащим» чи не кожного ранку (н╕ч минула в бруд╕). Але рад╕сть буття захоплю╓ його, адже в╕н безтурботний пом╕щик на полюванн╕, який запису╓ к╕льк╕сть п╕дстрелених фазан╕в та бекас╕в: в╕н «живе ╕ добре, ╕ погано», проте через правильн╕ пром╕жки часу в╕дчува╓ себе щасливим, його переповню╓ рад╕сть. ╤нод╕ в╕н залиша╓ такий запис: «Н╕чого не робив, але добре думав».

╤з щоденника Толстого читач не почерпне подробиць про його життя, оск╕льки ц╕ записи - не л╕ричн╕ зв╕ряння, не пам'ятна книжка, не журнал роботи над ╕ншими творами. Ясна р╕ч, з ╖хньою допомогою можна уявити соб╕ х╕д в╕дбору деталей, як╕ стосуються козака Сп╕шки, котрий в╕дкрив Толстому та╓мницю природного щастя «на старий лад» в станиц╕, що було з такою чутт╓в╕стю описано в пов╕ст╕ «Козаки». Проте ан╕ Сп╕шка, ан╕ читання ╕сторичних праць, ан╕ роздуми про рос╕йський народ не перешкоджають неск╕нченним «пад╕нням», що нев╕дступно пересл╕дують ус╕ помисли Толстого: «Не посилати за д╕вками та не ╖здити н╕ до бордел╕в, н╕ до тих, яких напевно можна мати» (18 листопада 1853 року). Р╕ч у т╕м, що хтив╕сть гн╕здиться у всьому ╕ руйну╓ гармон╕ю, заради яко╖ Толстой народився, в╕н це в╕дчува╓. Т╕льки зр╕дка щоденник доносить до нас т╕ щаслив╕ моменти, як╕ так вражають читача в романах Толстого; вм╕ння ╖х передавати - один ╕з найб╕льш приголомшливих його талант╕в. Так, у червн╕ 1856 року в Ясн╕й Полян╕ в╕н запису╓: «День Свято╖ Тр╕йц╕. При╖хав о 5-╕й годин╕ ╕, пройшовши кр╕зь просяклий смородом д╕м, в╕дчув величезне задоволення б╕ля в╕кна в сад. Прочитав «Дон Жуана» Пушк╕на. Чудово». Однак наступного дня, вставши о п'ят╕й ранку, в╕н змушений боротися з╕ «страшенно еротичними» помислами, до того ж мужики, котрим в╕н пропону╓ виг╕дн╕ для них нововведення, п╕дозрюють його в нам╕р╕ обдурити ╖х — ╕ чар╕вн╕сть зруйновано. Таку ж боротьбу в╕н веде ╕ п╕зн╕ше, подорожуючи ╢вропою. Гр╕ндельвальд, Швейцар╕я: «При м╕сяц╕ льодовики та чорн╕ гори. Нижню служницю помацав, верхню теж». Однак саме тут Толстой пише вражаючий перший розд╕л «Отроцтва».

На 1862 р╕к припадають заручини та вес╕лля Толстого. «Я закохався, як не в╕рив, щоб можна було кохати». ╤нтимний щоденник ╕ тут в╕д╕гра╓ важливу роль, бо Толстой да╓ його наречен╕й, ризикуючи все зруйнувати: «Урочист╕сть обряду. Вона заплакана. В карет╕. Вона все зна╓ ╕ просто».

Читач щоденника ╕з хвилюванням горта╓ скуп╕ записи наступних п╕сля вес╕лля рок╕в (одна-дв╕ стор╕нки нар╕к): це пер╕од великого щастя та роботи над «В╕йною ╕ миром», безумовним ╕ неперевершеним шедевром. У поновленому щоденнику - невгасиме полум'я битви ╕з самим собою, боротьби розуму з молитвою спалаху╓ з новою силою. Ц╕ осяяння часом приголомшлив╕ та прекрасн╕, проте вони нетривк╕. 19 липня 1896 року, п╕сля повернення в╕д Черткових, в╕н робить такий запис: «Веч╕р ╕ краса, щастя, благо на всьому. А в св╕т╕ людей? Жадоба, зл╕сть, заздр╕сть, жорсток╕сть, хтив╕сть, розпуста. Коли буде в людях те ж, що у природ╕? Там боротьба, але чесна, проста, красива». У лютому наступного року, п╕сля в╕дходу гостей ╕ читання Ар╕стотеля: «Вчора, прогулюючись, молився ╕ пережив дивовижне в╕дчуття. В╕рог╕дно, под╕бне до того, котре викликають в соб╕ м╕стики духовним д╕янням: в╕дчув себе одним духовним, в╕льним, зв'язаним ╕люз╕╓ю т╕лом.»

Щоденник ста╓ ╕нструментом спас╕ння людства: «Сьогодн╕ 4 грудня [1899] починаю дещо нове: писати, що спада╓ на думку, вс╕ помисли про сенс людського життя». Вчення Лао-Цзи знову зда╓ться йому виходом: сл╕д жити «под╕бно до води», любовно огинаючи, об╕ймаючи кожну р╕ч, прямуючи туди, де ╓ найменший схил. Проте ╓ ╕ «вузьк╕ ворота», шлях справжнього Христа, а не того, якого привласнили соб╕ священики, що «насм╕люються називати себе отцями», - рел╕г╕я в╕дречення. По╓днання «води» та «вузьких вор╕т» - чи не цього р╕шення прагнув сам Толстой? 1898 року, працюючи над пов╕стю про Хадж╕-Мурата, яка стала його останн╕м шедевром, в╕н замислювався про «воду Лао-Цзи».

В╕дтод╕ в щоденнику Толстого безперестанним рефреном звучить одне й те ж: зв╕льнитися в╕д ╕ндив╕дуал╕зму, в╕дкинути меж╕ класного «я», розширити ╖х, в╕дкритися Абсолюту; щоденник ста╓ майстернею цього розширення, що, можливо, вигляда╓ як парадокс. Один ╕з сучасних б╕ограф╕в Толстого, талановитий ╕тал╕йський письменник П'╓тро Читат╕[*2], зазначив: «Жодна людина н╕коли не була до тако╖ м╕ри сп'ян╕лою в╕д власного я». Цей висновок справедливий стосовно деяких стор╕нок пов╕стей, до момент╕в граничного щастя та насолоди в романах «В╕йна ╕ мир» та «Анна Карен╕на», нав╕ть до окремих пасаж╕в «Воскрес╕ння» та «Хадж╕-Мурата». Але щоденники Толстого св╕дчать ╕ про протилежне: н╕хто так не боровся з╕ сво╖м «я», не намагався звести його до безмежно мало╖ величини, зовс╕м розчинити. Та даремно - Толстому всюди ввижа╓ться незмивний «бруд». «Не б╕йся н╕чого, мине тисяча рок╕в, а ти не очистишся н╕коли в╕д наймерзенн╕шого бруду». В щоденнику знайшли в╕дображення численн╕ «вивихи» внутр╕шнього життя великого майстра: жебраки, що дратували його; ╕стеричн╕ напади Соф╕╖ Андр╕╖вни, яку Толстой мучив п╕дозрами та образами, дов╕давшись про ╖╖ почуття до композитора Тан╓╓ва, вт╕м, абсолютно платон╕чне; ман╕акальна впевнен╕сть Толстого в тому, що доктор Маковицький ма╓ нам╕р його отру╖ти. Але ╓ реч╕ й значно страшн╕ш╕: Толстой одержимий пост╕йними думками про швидке ╕ загрозливе зб╕льшення чисельност╕ людей. «Тварини по╖дають одне одного, ╕ тому ╖м необх╕дно розмножуватися, ╕ розмноження може бути ╕деалом кролик╕в. По╖дання та розмноження вза╓мно обмежуються. А в людей, що зв╕льнилися в╕д по╖дання ╕ншими тваринами, розмноження не може бути обмежене н╕чим, окр╕м усв╕домлення добра, удосконалення. Удосконалення включа╓ цноту. Якраз воно й обмежу╓. Яке жахливе, аморальне ╕ просто безглузде мендел╓╓вське розмноження. Адже якщо люди придумають х╕м╕чну ╖жу, то розмноження все ж таки д╕йде до того, що будуть стояти пл╕ч-о-пл╕ч» (24 серпня 1906 року). Чи не ╓ людство «заводом для продовження тварин»? (17 березня 1907 року).

«Мендел╓╓вський кошмар» нев╕дступно пересл╕ду╓ яснополян-ського патр╕арха, колись великого любителя полювання ╕ старанного супутника доброго дикуна ╢п╕шки. Чи не тому в╕н так часто в╕дчува╓ себе «тупим», ма╓ «собачий» настр╕й? Св╕тлими тепер видаються йому т╕ хвилини, коли в╕н живе, зазначаючи це задн╕м числом, ╕накше кажучи - заздалег╕дь провалюючись у всеохопний Абсолют, у божественну Нед╕яльн╕сть. За зовн╕шн╕стю будд╕йського катех╕зису, цитатами з якого заповнено стор╕нки щоденника, за напливом роздум╕в про те, що таке Н╕що, що таке ╕люзорн╕сть, що ╓ роз'╓днання з Абсолютом, кри╓ться ╕нше - екзистенц╕альне отуп╕ння, яке, на жаль, не веде до легкост╕ будд╕йського одкровення.

«Вчора була хвилина сумн╕ву в усьому. Головне: нав╕що жити добре? якщо саме я нещасливий, це неможливо пояснити»; до цього Толстой дода╓: «Я - тимчасова частинка Толстих ╕ Волконських, а Толст╕ та Волконськ╕ - тимчасов╕ частинки тисяч ╕нших», - ╕ в цьому твердженн╕ менше в╕дстороненост╕, н╕ж та╓мно╖ туги. Автор щоденника роздуму╓ також про згусток м╕льйон╕в недосконалих, забутих, неусв╕домлених вчинк╕в, з яких склада╓ться наше видиме життя, проте вони не збер╕гаються в наш╕й пам'ят╕. Що вони означають? Чи не ╓ вони такою ж незначною м╕рою вираженням нашого «я», як ╕ «трепет нашого т╕ла в хвилини агон╕╖ або п╕сля смерт╕»? Ми - радше дзижчання мухи, що потрапила у павутиння, ан╕ж увесь ланцюг д╕й, не в╕дображених нашою св╕дом╕стю. Ми склада╓мося однаковою м╕рою ╕з буття та небуття, ми - св╕дом╕сть того, що ми усв╕домлю╓мо, ╕накше кажучи, ми живемо поза собою, ми тонемо у всьому тому, що не ╓ нами, ми занурен╕ в Абсолют... Предметом роздум╕в Толстого в щоденнику ста╓ сон. Чому закони морал╕ не д╕ють ув╕ сн╕? Чому ув╕ сн╕ ми скою╓мо мерзенн╕ злочини? Толстой, будучи у сво╖х романах найб╕льшим сп╕вцем несв╕домого, любить не сон, а момент пробудження; в╕н перекону╓ себе, що пробудження - це прообраз смерт╕, що життя -це поганий сон. Одного дня в╕н поб╕жно зауважу╓: «Все наше життя схоже на н╕чний сон, в котрому забуто все, що цьому сну передувало».

Найчаст╕ше, п╕сля розлогих та монотонних повчань для себе самого про необх╕дн╕сть в╕дмови в╕д себе, у щоденнику з'являються «сни-казки» - нормал╕зован╕, вишикуван╕ в шеренгу, немов солдати на плацу, готов╕ перетворитися на повчальн╕ байки. Ц╕ «сни-казки» нагадують народн╕ казки Толстого. Зда╓ться, дидактичн╕й автоцензур╕ вдалося в╕дтворити це не лише у щоденниках письменника, але також ╕ в його снах. «Мен╕ супроти вол╕ спада╓ на думку, що одкровення про життя звершу╓ться регулярно. Нав╕ть коли життя нерухоме в мен╕, воно насправд╕ руха╓ться, та╓мно лине вперед».

Толстой прочитав «Щоденник» Анр╕ Ам╕еля, т╕льки-но вийшли друком уривки з нього; в с╕чн╕ 1894 року вони з'явилися у рос╕йському переклад╕, зробленому дочкою Толстого Мар╕╓ю, з перед - мовою Толстого. «Головне нещастя дуже осв╕чених людей, таких, як Ам╕ель, — це обтяжливий баласт ╖х багатогранно╖ культури. Саме це найб╕льше заважа╓ ╖м знати те, що вони знають, як каже Лао-Цзи» (5 жовтня 1895 року). Образ часу-кул╕, який виника╓ в записах Ам╕еля, полонив Толстого, ╕ в╕н поверта╓ться до нього у сво╓му щоденнику: аби споглядати кулю, потр╕бно, щоб вона оберталася. Куля байдужого та досконалого часу оберта╓ться перед очима учня Лао-Цзи. ╤ справд╕, толстовське поняття про час абсолютно нехристиянське, воно не передбача╓ к╕нця св╕ту, Страшного Суду, Раю; це безперервне повернення, що з╕сковзу╓ в ун╕версальну Нед╕ю, у величезний астроном╕чний годинник, пружина якого руха╓ також ╕ Всесв╕т. Щоденник, зменшена модель цього косм╕чного годинника, також включений до механ╕зму неск╕нченного повернення, неск╕нченного повторення того, що вже було сказане. Толстой пряму╓ але╓ю яснополянського парку ╕ раз у раз дума╓ про те, що життя - це сон... Повернувшись до свого склеп╕нчастого похмурого каб╕нету, з нагромадженими на стол╕ паперами та зошитами, в╕н запису╓: «Сьогодн╕ вранц╕ трохи ходив. На душ╕ дуже добре, поки я один. Безперервно думав про те, що особисте життя ╓ сон». Дал╕ дода╓: «Пам'ятати про Бога означа╓ перестати думати про себе, Леве Миколайовичу» (17 вересня 1899 року).

Завершу чотирма короткими уривками, як╕ збирають у фокус увесь шлях Толстого та увесь дух його щоденника:

2 кв╕тня 1852 року: «Прокинувся о 9. Читав та писав. Заважав лише Б., та й то небагато. П╕шов об╕дати. П╕сля об╕ду читав та засадив Ванюшку, об╕цяючи йому пом╕стити його мат╕р на Грумант. В╕н вартий цього. - По╖хав на полювання, н╕чого не бачив, окр╕м одн╕╓╖ гарненько╖ козачки. Вечеряв ╕ п╕сля вечер╕ писав до ц╕╓╖ пори - до 1/4 2-го».

2 кв╕тня 1906 року: «Нин╕ перший день Пасхи, ╕ я чую, у церкв╕ дзвонять. Я згадав, як дзвонили п'ятдесят рок╕в тому. Т╕, котр╕ дзвонили тод╕, молод╕ хлопц╕, тепер стар╕ або померли. Хто ж дзвонить тепер? Знову так╕ ж молод╕, як т╕ тод╕».

8 кв╕тня 1909 року: «Вибору нема╓ людям нашого часу: або напевно гинути, продовжуючи справжн╓ життя, або en fond en comble зм╕нити його».

1 кв╕тня 1910 року: «Обтяжений тим, що н╕чого не можу робити. Зате добре, що сам соб╕ дуже огидний та бридкий. Записати: Речовина та прост╕р, час та рух в╕дд╕ляють мене ╕ всяку живу ╕стоту в╕д Бога. Як же уявити соб╕ Бога особистим, тобто у простор╕ й час╕. (...) Зараз 9 година, с╕даю за каву та листи».


1 Tolstoi Leon. Journaux et carnets; Preface de Michel Aucouturier, textes traduits, presentes et annotes par Gustave Aucouturier. Gallimar, Bibliotheque de la Pleiade. 1979. T. 1 (1847-1889); 1980. Т. 2 (1890-1904); Т. З (1905-1910).

2 Ц╕лком зрозум╕ло, книга Читат╕ - ще один опус в неск╕нченн╕й низц╕ роман╕зованих б╕ограф╕й яснополянського патр╕арха, проте вона в╕др╕зня╓ться в╕д загально╖ маси надзвичайною, вражаючою чутлив╕стю автора до музичного фразування толстовсько╖ прози. Читат╕ прекрасно в╕дчува╓ темпи Толстого, особливо його алегро. А вт╕м, не можна не вказати на те, що в╕н прид╕ля╓ вкрай мало уваги толстовству, не прочитав дидактичних твор╕в Толстого, ╕ под╕бне нехтування - безумовна невдячн╕сть ╕ недалекоглядн╕сть стосовно Толстого, який не вичерпу╓ться лише художньою прозою.


К началу...