Georges Nivat
Жорж Нива


 

Биография

(франц.) (англ.)

 

Книги

 

Статьи

 

Библиография


"╢вропа метаф╕зики
та картопл╕"

ЗМ╤СТ

Слово до укра╖нського читача

╢вропа п╕сля 1989 року, розбита мр╕я

Хто бо╖ться ╕стор╕╖?

╢вропа метаф╕зики та картопл╕

Коротка в╕дпов╕дь М╕лану Кундер╕

Центральна ╢вропа: В╕льно — Дорнах

Н╕жн╕ кроки Марка Шагала

╤сайя Берл╕н, скептичний спостер╕гач

Гогольград

Пушк╕н, «аф╕нянин серед ск╕ф╕в»

Щоденник Толстого

Чеховська «шагренева шк╕ра»

Ясна прозор╕сть Льоруа-Больйо

Рел╕г╕йн╕ риси рос╕йського ате╖зму

Вершники Апокал╕псиса

«Добряк» Стал╕н

Уроки нелюдськост╕

«Час зла» Добр╕ци Чосича

Горенштейн, або духота

Т╕н╕ забутих предк╕в

Ки╖в — Москва: що д╕лити, м╕ф чи спадщину?

«Вправи з╕ свободою». Бес╕да з Леон╕дом Ф╕нбер╜ом

Дар зустр╕ч╕. Бес╕да з Костянтином С╕говим

╢вропе╓ць у Ск╕ф╕╖. Вадим Скурат╕вський


Georges Nivat

web — Alexei Grinbaum

2001


Ясна прозор╕сть Льоруа-Больйо

Анатоль Льоруа-Больйо народився в м╕ст╕ Л╕зьйо (Норманд╕я) 1842 року в буржуазн╕й католицьк╕й ╕ л╕беральн╕й родин╕. Його батько був членом палати депутат╕в; його улюблений брат ╤Г╓р-Поль, молодший на р╕к, завдяки сво╖м економ╕чним працям став в╕домим ран╕ше, н╕ж Анатоль. В цих працях П'╓р-Поль пропов╕дував економ╕чний л╕берал╕зм, неухильно боровся проти протекц╕он╕зму, що пост╕йно повертався, особливо критикуючи Адольфа Ть╓ра. Обидва брати сп╕вроб╕тничали в журнал╕ «Revue des Deux Mondes» (першим до журналу потрапив Поль; починаючи з 1869 року в╕н був членом редакц╕╖ ╕ друкував статт╕ брата), обидва отримали професорський ступ╕нь у паризьк╕й в╕льн╕й школ╕ Пол╕тичних наук (Анатоль - 1884 року), згодом брати стали членами Французько╖ академ╕╖ (Анатоль - 1887 року). 1860 року Анатоль, тод╕ ще л╕це╖ст, на власн╕ оч╕ побачив под╕╖ революц╕╖ в ╤тал╕╖; п╕зн╕ше в╕н писатиме: «Я повернувся до Франц╕╖ переповнений юнацьким хвилюванням, впевнений у тому, що ╕тал╕йц╕ могли б створити в╕льний уряд. Французи, серйозно налаштован╕, вважали це легковажним. Римляни, неапол╕танц╕ - й конституц╕я!» Коли згодом Льоруа-Больйо потрапить до Рос╕╖ ╕ збиратиме матер╕ал про Велик╕ реформи та введення м╕сцевого самоврядування, в╕н згада╓ про св╕й ╕тал╕йський досв╕д ╕ про французьку недов╕рлив╕сть: його основною турботою завжди залишатиметься дотримання неупередженост╕ та ясност╕.

Зак╕нчивши вивчення права, Анатоль Льоруа-Больйо почав займатися пол╕тичною журнал╕стикою. Популярн╕сть йому здобули статт╕, що публ╕кувалися в «Revue des Deux Mondes»; саме цей журнал в╕дправив його у к╕лька по╖здок по Рос╕╖ (перша в╕дбулася 1872 року) для збору ╕нформац╕╖ про х╕д реформ. Перш╕ статт╕ Льоруа-Больйо про Рос╕ю з'являться у серпн╕ 1873 року; практично вс╕ його твори друкувалися таким чином: спочатку в «Revue...», а пот╕м окремим виданням, з╕ зрозум╕лим та зручним резюме на початку кожного розд╕лу. Публ╕кац╕й Льоруа-Больйо в цьому знаменитому журнал╕ нарахову╓ться десятки. 1875 року в╕н випуска╓ свою першу окрему працю - «Реставрац╕я наших пам'яток ╕стор╕╖ з погляду мистецтва та витрат». У 1879 роц╕ виходить друком з╕брання пол╕тичних досл╕джень «╤мператор, король, папа, реставрац╕я» (про Наполеона III, В╕ктора-Емману╖ла, папу П╕я IX та ╕спанського короля Альфонса XII). Незадовго до вбивства Олександра II терористами-народовольцями у 1881 роц╕, з'являеться перший том найвизначн╕шого серед написаних Льоруа-Ьольйо твор╕в - «Царська ╕мпер╕я та рос╕яни» («L'Empire des Tsars et les Russes»). Цей том присвячено досл╕джуван╕й кра╖н╕ та ╖╖ мешканцям, описано географ╕чне положення та кл╕матичн╕ умови Рос╕╖, народи, як╕ ╖╖ населяють, «нац╕ональний характер» та систему н╓рств населення; на завершення автор детально зупиня╓ться на селянськ╕й громад╕ - «мир╕» (╢вропа вперше дов╕далася про цей «прим╕тивний комун╕зм» з книги барона Гакстгаузена[*1], який 1843 року зд╕йснив подорож до Рос╕╖ задля вивчення слов'янського села). Як в╕домо, Гакстгаузен д╕йшов такого висновку: «якщо ╕нш╕

европейськ╕ держави за сво╖м виникненням та розвитком суть держави феодальн╕, то Рос╕я - держава патр╕архальна». В╕н також

додав, що рос╕яни «ще не наблизилися до абсолютного розум╕ння свого нац╕онального життя». Гакстгаузен залишався в╕дданим традиц╕╖ ╕ розглядав свою книгу як нотатки мандр╕вника. Льоруа-Ьольйо створював ц╕л╕сне, узагальнене полотно, на якому особистих вражень було явно небагато. Одразу ж за першим томом «Царсько╖ ╕мпер╕╖...» (1882 р╕к) з'явився другий, що стосувався заклад╕в, пол╕тичних парт╕й, реформ, системи правосуддя та введення земств. Трет╕й том вийшов друком лише у 1888 роц╕, ╕ цей факт також заслугову╓ на увагу: тут йдеться про рел╕г╕╖, про сучасний стан православ'я та його ╕стор╕ю, про секти; багато уваги прид╕лено розколу, який вперше наст╕льки детально висв╕тлювавася на Заход╕. Пор╕вняння праць Льоруа-Больйо та Гакстгаузена, який не знав рос╕йсько╖ мови, наочно демонстру╓, яких значних усп╕х╕в було досягнуто у вивченн╕ рос╕йсько╖ ╕стор╕╖ та системи правл╕ння. Тритомник Льоруа-Больйо трич╕ перевидавався у повному обсяз╕, а 1898 року вийшов англ╕йською мовою в Нью-Йорку.

Льоруа-Больйо - л╕берал, але при цьому католик, що робить його п╕дх╕д до пол╕тичних та рел╕г╕йних под╕й Рос╕╖ надзвичайно в╕дкритим. 1885 року в╕н вида╓ книгу, яка добре висв╕тлю╓ його позиц╕ю, - «Л╕беральн╕ католики, церква та л╕берал╕зм». Тут в╕н виклада╓ ╕стор╕ю журналу «L'avenir» та ╕дей Ламенне ╕ Монтала-бера, порушу╓ питання про стосунки м╕ж католицизмом та пол╕тичною сучасн╕стю.

Незабаром з'являються книги «Франц╕я, Рос╕я та ╢вропа» (1888 р╕к), «Революц╕я та л╕берал╕зм» (1890 р╕к), «Папство, соц╕ал╕зм та демократ╕я» (1892 р╕к), «╤зра╖ль у р╕зних народ╕в» (1893 р╕к). Ус╕ ц╕ прац╕ тонко промальовують портрет л╕берал╕зму - й економ╕чного, й пол╕тичного, — який Льоруа-Больйо зовс╕м не був схильним ╕деал╕зувати, про що св╕дчить одна ╕з лекц╕й 1885 року, присвячена «помилкам л╕берал╕зму». Тверезо оц╕нюючи нац╕онал╕стичн╕ рухи, разом з ╖х тенденц╕╓ю до розвитку та поширення, Льоруа-Больйо з╕ сп╕вчуттям стежить за зусиллями Олександра П╤ щодо встановлення все╓вропейського миру (варто нагадати, що цьому ╕мператору, якого заведено вважати реакц╕йним, ми завдячу╓м появою М╕жнародного трибуналу в Гааз╕) ╕ за створенням парадоксального франко-рос╕йського союзу, одразу ж за яким в╕дбувся тр╕умфальний в╕зит до Парижа молодого ╕мператорського подружжя - Миколи II та Олександри Федор╕вни (1896 р╕к). Тод╕ книговидавничий д╕м «Лярусс» замовив найвидатн╕шим французьким фах╕вцям в галуз╕ Рос╕╖ зведену працю, у п╕дготовц╕ яко╖ брав участь ╕ Анатоль Льоруа-Больйо. Ця книга називалася «Рос╕я з географ╕чного, етнограф╕чного, ╕сторичного, адм╕н╕стративного, економ╕чного, рел╕г╕йного, л╕тературного, художнього, наукового, живописного та ╕нших огляд╕в»; вона явля╓ собою чудовий приклад високого р╕вня французьких досл╕джень т╕╓╖ епохи про Рос╕ю за час╕в царювання Олександра III. Зда╓ться, у Франц╕╖ дос╕ ще не виходило видання, яке б вм╕щувало таку точну та виважену информац╕ю про величезну кра╖ну та найважлив╕ш╕ питання ╖╖ ╕стор╕╖ та розвитку.

На противагу радикальним та соц╕ал╕стичним теч╕ям Льоруа-Больйо заснову╓ «Ком╕тет захисту та соц╕ального прогресу», перше зас╕дання якого в╕дбулося в Латинському квартал╕ Парижа в с╕чн╕ 1895 року. В╕н ста╓ президентом ком╕тету, ╕ його промова при вступ╕ на цю посаду назива╓ться «Чому ми не соц╕ал╕сти». Тут розвинуто думку про те, що соц╕ал╕зм та колектив╕зм, хочемо ми цього чи ни, «╓ орган╕зованим примусом», сильнод╕ючим «розчинн╕ком» для народ╕в сучасно╖ епохи. В 1896 роц╕ Льоруа-Больйо бэ на сполох з приводу першого випадку геноциду в╕рменського народу в Оттоманськ╕й ╕мпер╕╖. В╕н повстав проти цин╕чного мовчання ╓вропейських уряд╕в ╕ нагадав громадськост╕, що впродовж тривалого часу церкв╕ вдавалося захищати в╕рмен╕в... ╤ тут истор╕я повториться.

Ясна р╕ч, Льоруа-Больйо уважно стежив за ходом рос╕йсько-японсько╖ в╕йни та першо╖ рос╕йсько╖ революц╕╖. В лекц╕йному курс╕ у Школ╕ пол╕тичних наук в╕н часто висловлював свою переконан╕сть у тому, що Рос╕я як держава абсолютно╖ монарх╕╖ не переживе к╕нця XIX стор╕ччя; виявилося, що абсолютизм все ж таки перейшов межу в╕к╕в, проте у XX стор╕чч╕ про╕снував дуже ╕ дуже недовго.

Розглядаючи обмежену конституц╕ю, даровану царем, Льоруа-Больйо вважав ╖╖ вкрай неповною та м╕ркував про те, що залишки абсолютизму доживають сво╖ останн╕ дн╕. В Рос╕╖, говорив в╕н, загальна увага, на превеликий жаль, прикута тепер до фантастичних ╕дей. В╕н був присутн╕м п╕д час в╕дкриття ╤ Державно╖ Думи в Георг╕╓вському зал╕ Зимового палацу, пот╕м на перших ╖╖ зас╕даннях у Тавр╕йському палац╕. В╕н на власн╕ вуха чув, як один ╕з селянських депутат╕в сказав, побачивши японського посла: «Ось справжн╕й визволитель Рос╕╖, що подарував ╖й конституц╕ю!» В╕н зауважив холодне ставлення, з яким депутати зустр╕ли промову Миколи II п╕д час в╕дкриття Думи; на його думку, початок парламентаризму в Рос╕╖ важко було назвати багатооб╕цяючим.

Будучи людиною довол╕ розсудливою та пом╕ркованою для того, щоб вимагати в╕д Рос╕╖ парламентсько╖ системи зах╕дного типу, Льоруа-Больйо розум╕в, що митт╓во перескочити в╕д абсолютизму до л╕берального правл╕ння неможливо, однак його турбувала посп╕шн╕сть ╕ недоопрацьован╕сть ман╕фесту 17 жовтня 1905 року. В╕н зустр╕ча╓ться ╕з прем'╓р-м╕н╕стром Петром Столип╕ним ╕ високо оц╕ню╓ його енерг╕ю, розум та лояльн╕сть. Впроваджу╓ться аграрна реформа, ╕ Льоруа-Больйо, уважний та добре об╕знаний спостер╕гач, запиту╓ себе, чи доц╕льно д╕лити селянство таким чином, чи витрима╓ кра╖на натиск соц╕ально╖ ненавист╕, яка невдовз╕ з'явиться, чи витрима╓ вона силу революц╕йно╖ пропаганди серед найб╕дн╕шого селянства, позбавленого можливост╕ вийти ╕з «миру» ╕ яке втрача╓ сво╓ споконв╕чне право на землю.

В колективн╕й прац╕ «Рос╕я та ╢вропа» (1907 р╕к) стаття Льоруа-Больйо, що завершу╓ книгу, сповнена над╕╖. Безумовно, його симпат╕╖ радше на боц╕ кадет╕в, проте, позаяк у II Дум╕ депутати в╕д ц╕╓╖ парт╕╖ становлять менш╕сть, це може призвести до того, що ╖хня позиц╕я та пол╕тика стануть б╕льш радикальними. Все ж таки в╕н п╕дкреслю╓: «Дещо в Рос╕╖ здалося мен╕ обнад╕йливим. Скида╓ться, чимало л╕берал╕в, б╕льша ╖х частина, поводяться справд╕ розумно». Льоруа-Больйо помер у 1912 роц╕, а за р╕к перед тим було вбито Столип╕на, що не могло не похитнути оптим╕зму французького вченого. Якраз в цей час готувалося трет╓ видання «Царсько╖ ╕мпер╕╖...», що недвозначно св╕дчить про популярн╕сть ц╕╓╖ прац╕, ретельно виправлено╖ автором для нового видання.

З точки зору Льоруа-Больйо, основною рисою нац╕онально╖ сво╓р╕дност╕ Рос╕╖ ╓ селянська громада, «мир». В╕н детально розгляда╓, як вона функц╕ону╓ п╕сля скасування кр╕пацтва, як запроваджувався викуп селянами земель пом╕щик╕в. Нагада╓мо, що «мир» ╕снував ╕ще у 1927 роц╕ - нар╕вн╕ з кооперативними господарствами (це чудово описав П'╓р Паскаль у невеличкому нарис╕ п╕д назвою «Мо╓ село»[*2]). Льоруа-Больйо п╕дсумову╓: «В очах ╓вропейц╕в цей сво╓р╕дний комун╕зм землероб╕в, можливо, - найприкметн╕ша риса, досить неспод╕вана в сучасн╕й Рос╕╖. В добу теор╕й та систем - а наша доба саме такою ╕ ╓ - досл╕дження цього феномену да╓ безц╕нн╕ уроки народам, котр╕ стривожен╕ сво╖м соц╕альним станом ╕ пригн╕чен╕ якоюсь загальною в╕дсутн╕стю затишку».

Стара система землеволод╕ння полегшила перех╕д в╕д рабства до свободи ╕ на якийсь час спромоглася зв╕льнити Рос╕ю в╕д потряс╕нь, як╕, на думку Льоруа-Больйо, в майбутньому були неминучими. У цьому пункт╕ французький досл╕дник зазнав незаперечного й значного впливу ╕дей Ю.Ф. Самар╕на ╕ його однодумц╕в. Самар╕н, в свою чергу, завдячу╓ Хом'якову та його богословським м╕ркуванням про християнство ╕ свободу. Саме тому в╕н гаряче в╕тав ╕де╖ Ламенне та Монталабера, цих «зах╕дних слов'яноф╕л╕в», як╕ заперечували панування холодного розуму в пол╕тичних системах ╕ вважали за необх╕дне дотримуватися нац╕ональних традиц╕й, нав╕ть прямуючи шляхом сусп╕льного прогресу та християнського соц╕ал╕зму. Льоруа-Больйо напевно був вражений цим зб╕гом, зазначеним Самар╕ним, що багато в чому визначило усю подальшу д╕яльн╕сть самого Самар╕на - посл╕довного борця проти раптового введення в Рос╕╖ парламентаризму зах╕дного типу, полум'яного приб╕чника м╕сцевого самоуправл╕ння (земств, створених 1864 року). Самар╕н багато зробив для запровадження першо╖ з великих реформ - скасування кр╕посного права. В╕н палко п╕дтримував «нац╕ональне вир╕шення» соц╕ального та пол╕тичного аспект╕в зв╕льнення: передати земл╕ с╕льським громадам, що ╕снували з давн╕х-давен. Разом ╕з М. М╕лют╕ним, Я. Соловйовим, В. Черкаським, П. Семеновим в╕н в╕д╕гравав пом╕тну роль у д╕яльност╕ Редакц╕йних ком╕с╕й. У 1863-1864 роках Самар╕н супроводжував М╕лют╕на, який за наказом ╕мператора в╕дв╕дав Польщу з метою п╕дготовки та проведення таких реформ, що були вкрай необх╕дн╕ п╕сля польського повстання 1863 року, жорстоко придушеного в╕йськами п╕д командуванням генерала М.М. Муравйова («В╕шателя»). Самар╕н розглядав це повстання як один ╕з еп╕зод╕в «латинського» (католицького) хрестового походу проти Рос╕╖. В╕н визнавав ╕снування польсько╖ нац╕╖, проте був впевнений у тому, що польська держава загинула п╕д впливом «полон╕зму» та агресивно╖ рел╕г╕йно╖ пол╕тики, яка придушила елементи слов'янсько╖ нац╕онально╖ самосв╕домост╕. За словами Льоруа-Больйо, в╕н у 1880 роц╕ отримав по пошт╕ анон╕мний рукопис, в якому розпов╕далося «про долю державних д╕яч╕в Рос╕╖», а трохи згодом - неопубл╕коване листування м╕ж М╕лют╕ним, князем Черкаським, Самар╕ним та великою княгинею Оленою Павл╕вною (т╕ткою Олександра II, покровителькою реформатор╕в). Назван╕ особи входили до слов'яноф╕льського гуртка, який займався розробкою програми зв╕льнення та вир╕шенням польського питання п╕сля повстання 1863 року. У передмов╕ до книги, написан╕й на основ╕ цих документ╕в («Рос╕йський державний д╕яч (Микола М╕лют╕н) за матер╕алами його невиданого листування. Рос╕я та Польща п╕д час царювання Олександра II (1855-1872)» - вийшла друком 1884 року), Льоруа-Больйо намага╓ться уникнути неминучих звинувачень в тому, що в╕н зраджус поляк╕в, виступаючи на боц╕ сильн╕шого. В╕н згаду╓, що 1863 року, будучи молодою людиною, ╕з хвилюванням стежив за под╕ями, як╕ в╕дбувалися в Польщ╕. Кр╕м того, в╕н пода╓ два написаних ним в той час в╕рш╕ на п╕дтримку поляк╕в. «У 1863 ╕ 1864 роках я писав в╕рш╕ та мав почуття; в ц╕й книз╕ я займаюся ╕стор╕╓ю та пол╕тикою».

Р╕ч у т╕м, що Льоруа-Больйо, який б╕льшою чи меншою м╕рою сп╕вчував справ╕ М╕лют╕на, неминуче повинен був з╕ткнутися ╕з ц╕лком припустимою насторожен╕стю сво╖х майбутн╕х читач╕в. Французька сусп╕льна думка традиц╕йно була ультраполоноф╕льською ще з час╕в повстання 1831 року та знаменито╖ книги Кюст╕на, на як╕й позначилось сп╕лкування автора з його польським приятелем ╤гнац╕╓м Гуровським - а до того ж ╕снували ще й численн╕ антирос╕йськ╕ ескапади Ж. М╕шле. М╕лют╕нська пол╕тика в Польщ╕, заснована на ╕деях Самар╕на (опиратися на польське селянство ╕ боротися проти аристократичного «полон╕зму», що збер╕гся з час╕в дворянсько╖ республ╕ки), в пер╕од його короткочасного в╕зиту з╕штовхнулася з позиц╕╓ю графа Ф.Ф. Берга, нам╕сника Царства Польського. Льоруа-Больйо показу╓, що ╕мператор звернувся до послуг «найб╕льш червоного» ╕з сво╖х урядовц╕в, аби покарати шляхту. Земельн╕ закони 1864 року мали задовольнити вимоги польських селян, в╕двернути ╖х в╕д аристократ╕в та повстанського уряду. Льоруа-Больйо ста╓ приб╕чником цих закон╕в (хоча ╕ з окремим застереженням) ╕ п╕дкреслю╓, що набагато нелюдян╕ш╕ та несправедлив╕ш╕ постанови вводяться у тих кра╖нах, зв╕дки доноситься критика на адресу Рос╕╖: Англ╕я, наприклад, об╕брала ╕рландських землевласник╕в на користь колон╕ст╕в, як╕ до того ж не були кор╕нними жителями. Не менш важливим ╓ ╕ те, що тв╕р Льоруа-Больйо зробив вагомий вклад у п╕дготовку французько-рос╕йського союзу. «П╕дн╕маючи с╕льське населення, даруючи берегам В╕сли численний клас селян - власник╕в земл╕, М╕лют╕н за допомогою найнижчих верств населення оновив усю польську нац╕ю». При цьому Льоруа-Больйо справедливо зауважу╓, що жорстока антипольська пол╕тика стосовно культури та осв╕ти «працювала на придушення польського народу», ╕ тому його намагалися «п╕дняти» ╕ншими способами... Пафос книги Льоруа-Больйо кри╓ться у твердженн╕: в Рос╕╖ ╓ чесн╕, палк╕, патр╕отично налаштован╕ та осв╕чен╕ державн╕ д╕яч╕; можна не под╕ляти ╖хн╕х погляд╕в, проте «всупереч несправедливим забобонам Рос╕я не потребу╓ ╕ноземних порад, аби йти сво╓ю дорогою; вона також ма╓ право сказати: Fara da se».

П╕д час читання праць Льоруа-Больйо особливо вража╓ та обставина, що його тонке та глибоке русоф╕льство захища╓ Рос╕ю в╕д надто спрощених погляд╕в на не╖, поширених на Заход╕: в╕н заперечу╓ тим, хто намага╓ться нав'язати ╖й зах╕дн╕ пол╕тичн╕ схеми, протиставля╓ несправедливим д╕ям Рос╕╖ у Польщ╕ - англ╕йськ╕ зловживання в ╤рланд╕╖. Незважаючи на брак пол╕тичних свобод, в╕н вбача╓ у рос╕йському житт╕ б╕льше справедливост╕.

В робот╕ «╤зра╖ль у р╕зних народ╕в» Льоруа-Больйо торка╓ться не менш дел╕катного питання й пише, як завжди, виважено та глибоко. У Франц╕╖ поширюються антисем╕тськ╕ настро╖, як╕ незабаром вихлюпнуться у справ╕ Дрейфуса. Льоруа-Больйо розгляда╓ аргументи антисем╕т╕в з позиц╕╖ француза-християнина. В╕н вважа╓, що антисем╕тизм приходить у Франц╕ю з Н╕меччини, «пост╕йно готово╖ до м╕жконфес╕йних чвар», та ╕з Рос╕╖, «яка не завжди добре ставиться до католик╕в, лютеран та юде╖в». Наш╕ сусп╕льства недуж╕, продовжу╓ в╕н, проте джерело хвороби - не в анон╕мних заколотниках безпорядк╕в: «В наш час кажуть, що антисем╕тизм за сво╓ю суттю ╓ прим╕тивним: в╕н не врахову╓ складних сусп╕льних явищ. Ця неповноц╕нн╕сть, яка, здавалося б, повинна його знищити, багато в чому виявля╓ться запорукою його популярност╕ серед широких прошарк╕в населення». В будь-якому раз╕, пише Льоруа-Больйо, особистим кредом залишаються слова «Caritas et pax» («Милосердя та мир», лат.) - дев╕з, «що повною м╕рою личить усякому французов╕».

1902 року Льоруа-Больйо виклав свою думку щодо ц╕╓╖ проблеми в книз╕ «Доктрини ненавист╕: Антисем╕тизм. Антипротестантизм. Антиклерикал╕зм». Це зб╕рка лекц╕й, прочитаних у Практичн╕й школ╕ Вищих наук; в роздумах автора враховано досв╕д справи Дрейфуса, що прогрим╕ла в пер╕од м╕ж двома його книжками ╕ розколола Франц╕ю на два табори. Льоруа-Больйо важко бачити, як «жахлив╕ справи нетерпимост╕» вихваляються на р╕зн╕ лади; в╕н викрива╓ «фанатичних в╕з╕онер╕в» ╕, називаючи себе патр╕отом, заперечу╓ патр╕отизм, який наполягав на ╕золяц╕╖, замкнутост╕ нац╕╖.

Останн╕ статт╕ Льоруа-Больйо в «Revue des Deux Mondes» знову присвячен╕ рос╕йськ╕й тем╕ ╕ ╓ результатом останн╕х його по╖здок до Рос╕╖. У вересн╕ 1907 року з'явля╓ться стаття «М╕ж двох берег╕в. Рос╕я перед Третьою Думою»; в н╕й Льоруа-Больйо стверджу╓, що Рос╕╖ знадобиться не менше, н╕ж п'ятдесят рок╕в ╕ трьох покол╕нь, аби без значних потряс╕нь перейти в╕д абсолютизму до конституц╕йного правл╕ння. В╕ддаючи належне енерг╕╖ прем'╓р-м╕н╕стра Петра Столип╕на, в╕н намага╓ться визначити його шанси на усп╕х у лав╕руванн╕ м╕ж фанатиками, як╕ беруть гору в сусп╕льств╕, та впертими придворними. Льоруа-Больйо попереджа╓ про небезпеку, що нависа╓ над кра╖ною через злочинний фанатизм "парт╕╖ рос╕йського народу». У двох статтях, опубл╕кованих у кв╕т╕ 1910 року та присвячених «нов╕й Рос╕╖ та рел╕г╕йн╕й свобод╕», в╕н розгляда╓, яким чином викону╓ться та до яких насл╕дк╕в призводить указ про в╕ротерпим╕сть, оприлюднений у кв╕тн╕ 1905 року. При цьому Льоруа-Больйо зауважу╓, що влада поводиться ухильно та непосл╕довно там, де справа торка╓ться ╓вре╖в: нада╓ ╖м пол╕тичних прав (можуть обирати депутат╕в), проте, як ╕ ран╕ше, не да╓ повних громадянських прав. Спов╕дуючи толерантн╕сть -вт╕лення ╕де╖ св╕тсько╖ держави та в ╕м'я даровано╖ християнством свободи, Льоруа-Больйо залишалося, певна р╕ч, т╕льки впадати у в╕дчай в╕д ╓врейських погром╕в ╕ таврувати ╖х. В╕н багато пише про пом'якшення оф╕ц╕йного ставлення до старообрядц╕в та зазнача╓ парадоксальний факт: розкольники зм╕цнюються та розвиваються, а оф╕ц╕йне православ'я залиша╓ться п╕д оп╕кою; про пом╕сний собор спов╕щено, проте не скликано; ╕дея нового встановлення патр╕аршества зависла в пов╕тр╕, але зам╕сть цього церковна влада вда╓ться до найр╕зноман╕тн╕ших виверт╕в. Остання стаття Льоруа-Больйо присвячена Льву Толстому ╕ написана в╕дразу ж п╕сля того, як над╕йшло пов╕домлення про його смерть. Матер╕ал мав готувати Мельх╕ор Во╜юе, проте в╕н помер незадовго до цих под╕й; стаття, написана Льоруа-Больйо, - глибоке узагальнення пол╕тичного та морального впливу яснополянського патр╕арха на сучасник╕в.

Роботи Льоруа-Больйо ц╕нн╕ широтою синтезу та вив╕рен╕стю ╕нформац╕╖. Як л╕берал (радше скептичного складу) в╕н був впевнений в сил╕ розуму, будучи католиком - не мав сумн╕ву в тому, що християнство ма╓ пов'язуватись з╕ свободою та сучасн╕стю. Св╕тогляд, який лежить в основ╕ його творчост╕, мабуть, не втратив свого значення ╕ сьогодн╕; деяк╕ його передчуття просто вражають сво╓ю глибиною. «Царська ╕мпер╕я та рос╕яни», незаперечний шедевр Льоруа-Больйо (передовс╕м тому, що автор, незважаючи на значний обсяг сво╓╖ прац╕, зм╕г показати високий р╕вень), особливо пом╕тний серед велико╖ к╕лькост╕ упереджених твор╕в про Рос╕ю, як╕ з'являлися на Заход╕ ╕ до, ╤ п╕сля книги Кюст╕на. За якимось надзвичайним зб╕гом обставин рос╕йськ╕ реформи (найважлив╕ший момент!) спостер╕гав саме Льоруа-Больйо.

Головний його талант - ум╕ння в потр╕бн╕й пропорц╕╖ використовувати вс╕ методолог╕╖, що були в╕дом╕ на його час; прекрасне волод╕ння рос╕йською мовою — як книжною, так ╕ розмовною -пом╕тно в╕др╕зняло його в╕д багатьох колег, як╕ намагалися ставити д╕агноз Рос╕╖, не знаючи при цьому жодного слова по-рос╕йсь-ки, — вт╕м, ╕ в наш╕ дн╕ не перевилися бажаюч╕ цим займатися. Льоруа-Больйо чудово був об╕знаний в рос╕йськ╕й ╕стор╕ограф╕╖, ознайомлений з концепц╕ями та працями С.М. Соловйова, Д.╤. ╤ловайського, М.╤. Костомарова, ╤.╢. Заб╓л╕на та ╕нших учених; при цьому в╕н пов'язував сво╖ науков╕ розв╕дки з працями А. Шлецера, чи╖ лекц╕╖ з рос╕йсько╖ ╕стор╕╖ в Гетт╕нген╕ та Петербурз╕ багатьом запам'яталися, ╕ Гакстгаузена (в прим╕тках Льоруа-Больйо часто циту╓ та виправля╓ свого попередника). В╕н добре ор╕╓нтувався в нових мистецтвознавчих досл╕дженнях, працях, присвячених походженню рос╕йських билин. В цей час ╕ зах╕дн╕ (прац╕ Рамбо у Франц╕╖ та Релстона в Англ╕╖), ╕ рос╕йськ╕ вчен╕ виявляли жвавий ╕нтерес до цього питання (Ф.╤. Бусла╓в, збирач╕ та публ╕катори фольклору - П.М. Рибн╕ков, А.Ф. Г╕льферд╕н╜, П.В. Шейн). Льоруа-Больйо був знайомий з багатьма слов'яноф╕лами (особливо близько, звичайно, ╕з Самар╕ним); в╕н циту╓ прац╕ «основоположник╕в» ц╕╓╖ теч╕╖ - Хом'якова, Кире╓вського та ╕нших. В╕н регулярно читав статт╕ ╤.С. Аксакова в газет╕ «Русь», проте старанно дистанц╕ювався в╕д переб╕льшеного нац╕онал╕зму - як в «аксаковському», так ╕ в «катковському» вар╕ант╕. Льоруа-Больйо ознайомився з ус╕ма законодавчими актами, причетними до реформ, ╕з статистичними даними, зв╕тами ком╕тет╕в та ком╕с╕й (прим╕ром, ╕з «Матер╕алами для вивчення сучасного стану земельно╖ власност╕», 1880 р╕к), досл╕дженнями про стан банк╕всько╖ справи - особливо з тими, що вийшли з-п╕д пера князя О.╤. Васильчикова (з ним Льоруа-Больйо полем╕зував на стор╕нках «Revue des Deux Mondes» у 1879 роц╕). У компенд╕ум╕ в╕домостей про Рос╕ю не браку╓ й л╕тератури: Льоруа-Больйо циту╓ «Щоденник письменника» Досто╓вського, в╕рш╕ Н╓красова, пов╕ст╕ й романи Турген╓ва, «Що робити?» Чернишевського (чудово анал╕зуючи псевдорел╕г╕йну екзальтац╕ю роману та згадуючи про н╕кчемний французький переклад, який вийшов у М╕лан╕). Варто сказати й про те, що Льоруа-Больйо регулярно читав опозиц╕йну л╕тературу, котра виходила за межами Рос╕╖ (здеб╕льшого те, що друкувалось у Женев╕), особливо, певна р╕ч, статт╕ Герцена, а також чимало анон╕мних брошур - наприклад, ц╕кавий в╕рш «Д╕товбивство, вчинене рос╕йським урядом» (Женева, 1877 р╕к).

Величезна к╕льк╕сть оброблених факт╕в не гн╕тить автора: в╕н н╕коли не зловжива╓ сво╓ю об╕знан╕стю, дозволяючи ╖й виявлятися лише в деталях, в прим╕тках. Можна сказати, що перед нами показова досл╕дницька вишукан╕сть: ерудиц╕я автора безсумн╕вна, проте текст не обтяжений нею. Так само Льоруа-Больйо робив ╕ з численними св╕доцтвами, з╕браними у по╖здках: ╖х можна зустр╕ти чи в одному, чи в ╕ншому м╕сц╕ книги, але н╕де вони не виставляються напоказ. «Царська ╕мпер╕я...» - вартий насл╕дування приклад зваженост╕ та вив╕реност╕ вчено╖ прац╕.

Опорн╕ питання, яких торкаються в будь-якому досл╕дженн╕ загального характеру, присвяченому Рос╕╖, Льоруа-Больйо висв╕тлю╓ тонко та жваво: вплив природи та кл╕матичних умов на рос╕йську ╕стор╕ю, сп╕вв╕дношення аз╕атського та ╓вропейського в сутност╕ Рос╕╖, покликання варяг╕в, татарське ╕го... Проблеми рос╕йського життя у друг╕й половин╕ XIX стор╕ччя (н╕г╕л╕зм, фанатичн╕ та максимал╕стськ╕ тенденц╕╖ в сусп╕льств╕) також розглядаються виважено та спок╕йно. Щоб адекватно уявити це надскладне та широке питання, краще, нав╕ть на сьогодн╕шн╕й час, прочитати Льоруа-Больйо, н╕ж студ╕ювати прац╕ багатьох сучасних ╕сторик╕в, наприклад Т╕бора Самуел╕. Перевага Льоруа-Больйо - у волод╕нн╕ величезною к╕льк╕стю ╕нформац╕╖, що дозволя╓ йому пор╕внювати, як виявляються «радикальн╕ ╕нстинкти» рос╕йського народу в пол╕тичному н╕г╕л╕зм╕ та численних «сектах найнижчих верств». Нав╕ть тепер, п╕сля виходу в св╕т багатьох досл╕джень про реформу земельно╖ власност╕ за час╕в царювання Олександра II, гадаю, ╕сторичн╕ нариси Льоруа-Больйо про рос╕йське дворянство, про закр╕пачення селян, про р╕зн╕ типи кр╕пацтва в р╕зних географ╕чних умовах, про заходи, яких було вжито для того, щоб зв╕льнення селян в╕дбувалося одночасно ╕з земельною реформою, про складний механ╕зм повернення позик, що були надан╕ селянським громадам у перех╕дний пер╕од, про функц╕онування самих цих громад, про характер землеволод╕ння, про розпод╕л над╕л╕в й дос╕ залишаються вельми зм╕стовними. Про цей досить ц╕кавий комплекс питань, як╕ чималою м╕рою визначали характер тод╕шньо╖ Рос╕╖ ╕ безумовно залишили сл╕д в ╖╖ теперешньому житт╕, Льоруа-Больйо пише не т╕льки опираючись на рос╕йськ╕ реал╕╖; в╕н широко використову╓ в╕дом╕ йому факти з ╕стор╕╖ ╓вропейсько╖ земельно╖ власност╕, в тому числ╕ р╕шення, прийнят╕ в Прусс╕╖, Бельг╕╖, Франц╕╖ та ╤рланд╕╖. Особливо п╕дкреслю╓ться «маг╕чний» характер реформи, яка з'явилася раптово, з указу, «з вол╕ царя». Чи не може ╕нший помах чар╕вно╖ палички призупинити чи доповнити ╖╖ — з такою самою легк╕стю, з якою вт╕лив ╖╖ в життя? Чи не виникнуть разом з нею малооб╜рунтован╕ спод╕вання на ╕нш╕, так╕ ж митт╓в╕ зм╕ни? Льоруа-Больйо циту╓ В. Черкаського, який сказав М╕лют╕ну в приватн╕й розмов╕: чи не призведе ця величезна зм╕на, зд╕йснена чар╕вною силою самодержавства, до перевороту в моральних поняттях - про те, «що тво╓, а що мо╓«? В цьому варто вбачати не роздуми консерватора, засмученого перерозпод╕лом земл╕, а передчуття пол╕тика-спостер╕гача, який завжди в╕ддавав перевагу поступовим зм╕нам та обстоював плавне введення «л╕берал╕зму». Льоруа-Больйо в жодному раз╕ не був захисником самодержавства; в╕н ч╕тко розум╕╓ «м╕ленаристськ╕» жадання рос╕ян ╕ бачить, що нев╕дступне прагнення раю на земл╕ в╕добразилося у мужицьк╕й в╕р╕ в Спасителя, в тому, наск╕льки сильне в Рос╕╖ революц╕йне мислення, ╕ нав╕ть в тому, якою гранд╕озною, майже чудотворною владою ще над╕лене самодержавство, якщо йому вдалося зд╕йснити зм╕ни такого масштабу «згори». Викладаючи питання про функц╕онування миру, Льоруа-Больйо говорить ╕ про слов'яноф╕льський утоп╕зм, ╕ про згоду ультраправославних слов'яноф╕л╕в та новатор╕в-соц╕ал╕ст╕в щодо повного несприйняття Заходу з його буржуазною наукою та пол╕тичною економ╕╓ю -коротше кажучи, в╕н завжди демонстру╓ читачев╕ м╕фолог╕чний п╕дтекст, який мають в Рос╕╖ сусп╕льн╕ дискус╕╖.

Розм╕рковуючи над системою правл╕ння, Льоруа-Больйо з доск╕пливою точн╕стю показу╓ увесь сусп╕льний лад, що по╓дну╓ в соб╕ арха╖чн╕ риси з дивовижною здатн╕стю збирати людей старо╖ та ново╖ формац╕╖ в земських з╕браннях. В╕н опису╓ перех╕д в╕д дворянсько╖ служби на виборах до «зб╕рних» земств, де р╕зн╕ верстви були представлен╕, звичайно ж, далеко не однаковою к╕льк╕стю депутат╕в, ╕ як в цих органах самоврядування ц╕лком р╕зн╕ люди могли працювати разом, залишаючи осторонь дух парт╕й, небажання слухати один одного та демагог╕чн╕ передвиборч╕ об╕цянки, в╕д яких страждають зах╕дн╕ парламенти - ╕накше кажучи, без розв'язання класово╖ боротьби. Льоруа-Больйо виразно пор╕вню╓ схильн╕сть до мирного сп╕в╕снування, з одного боку, та р╕зк╕ суперечност╕, що вит╕кають ╕з рос╕йського «м╕ленаризму», — з ╕ншого.

Досл╕дження л╕тературного життя та преси довол╕ глибоке ╕ в ц╕лому вельми проникливе: Льоруа-Больйо характеризу╓ цензурн╕ умови та намага╓ться розглед╕ти, що обумовлено власне ними, а що - рос╕йським прагненням до вир╕шення етичних питань та звичкою рос╕йсько╖ л╕тератури займатися вс╕ма хоч якоюсь м╕рою значущими проблемами морал╕ та сусп╕льства. Жанров╕ розб╕жност╕ для рос╕йсько╖ л╕тератури завжди були менш актуальними. Льоруа-Больйо осяга╓ механ╕зми «езопово╖ мови» та «л╕тератури тенденц╕й», що виникли у в╕дпов╕дь на цензурн╕ заборони, ╕ переда╓ цензур╕ приголомшливе «похвальне слово», висловлене одним ╕з його сп╕вбес╕дник╕в, яким ц╕лком м╕г би бути цензор О.В. Н╕к╕-тенко (помер 1877 року). В╕н також пода╓ огляд в╕льних ем╕грантських та «та╓мних», рукописних пер╕одичних видань. Цей нарис особливо повний, оск╕льки Льоруа-Больйо пише про основний насл╕док т╕╓╖ «духовно╖ д╕╓ти», на як╕й цензура трима╓ сусп╕льство, - про розкв╕т ╕нтел╕генц╕╖, тобто духу опозиц╕╖, якому притаманним пол╕тичний фанатизм; причетн╕сть до не╖ прир╕вню╓ться освяченню до та╓много ордену «прогресу». Льоруа-Больйо вказу╓ на соц╕альн╕ компоненти феномену, який в╕н сам вол╕╓ називати «l'intelligence» та вид╕ляти курсивом; це вбог╕, позбавлен╕ кор╕ння, хворобливо одержим╕ та «роздратован╕ розумом» люди. Цитуючи слова А. де Токв╕ля про стародавню Франц╕ю, Льоруа-Больйо нагаду╓ про те, що «саме в той момент, коли зловживання незначн╕, вони стають особливо нестерпними». Льоруа-Больйо точно зауважив роль ж╕нок (Толстой присвятив ц╕й «ж╕ноч╕й дол╕» роман «Воскрес╕ння») та «пролетар╕в розумово╖ прац╕» в цьому культ╕ загального «роздратування». Коли Льоруа-Больйо працював над сво╓ю книгою, саме розгорталася «в╕йна проти самодержавства» очолених жменькою консп╕ратор╕в, до яких з надзвичайною точн╕стю п╕дходить означення Альбера Камю: «найчист╕ш╕ фанатики». Подан╕ Льоруа-Больйо м╕ркування щодо «розумового радикал╕зму», «вза╓много нерозум╕ння народу та терорист╕в» видаються сьогодн╕ особливо ч╕ткими, ледве не пророчими.

При цьому, з його точки зору, справжня небезпека для майбутнього Рос╕╖ кри╓ться не в тероризм╕, а в подв╕йн╕й власност╕ на землю: пом╕щик╕в (попередн╕х повновладних хазя╖в) та с╕льських громад, чи╖ права були закр╕плен╕ новим законодавством. П╕дземн╕ поштовхи пов'язуватимуться з новим перерозпод╕лом земл╕. «Таким ╓ рос╕йський народ; якщо в нього ╕ ╓ соц╕ал╕стичн╕ ╕нстинкти, в╕н завжди чека╓ помаху батьк╕всько╖ десниц╕ царя, щоб заявити про сво╖ претенз╕╖. В╕н завжди слуха╓ самозванц╕в, ╕ сьогодн╕, як ╕ впродовж трьох попередн╕х стол╕ть, як ╕ в часи Лжедмитр╕╖в та Пугачова, так само треба говорити в╕д ╕мен╕ самодержця або лже╕мператора для того, щоб зум╕ти п╕дняти народ на повстання». Справедлив╕сть ц╕╓╖ думки доведена тим революц╕йним переворотом, який в╕дбувся 1917 року. Льоруа-Больйо дуже обережно, уважно прислуха╓ться до рос╕йських голос╕в, як╕ п╕дтримують «рос╕йський шлях» до майбутнього, радить Рос╕╖ зануритися в л╕беральний Гольфстр╕м, що котить сво╖ хвил╕ з ╢вропи: сл╕д просуватися до величезно╖ пол╕тично╖ реформи - в╕дм╕ни самодержавства. ╤ особливо «важливо не пропустити час, коли народ стане достатньо зр╕лим, аби взяти участь в управл╕нн╕ кра╖ною, проте хто в Рос╕╖ може пом╕тити цей момент?» Льоруа-Больйо в╕дчува╓, що в Рос╕╖ почав розхитуватись величезний маятник, що невпинно в╕драхову╓ час...

Трет╕й том «Царсько╖ ╕мпер╕╖...» з'явився ╕з зап╕зненням на ш╕сть рок╕в; йому передувала сер╕я вибраних публ╕кац╕й в «Revue des Deux Mondes». Можливо, це найкращий з трьох том╕в - у тому розум╕нн╕, що в╕н в╕дкрива╓ в╕кно в св╕т рос╕йсько╖ цив╕л╕зац╕╖, яка традиц╕йно залишалася малов╕домою на Заход╕. Так чи ╕накше, Льоруа-Больйо створив новаторську для свого часу працю, що залиша╓ться незам╕нною ╕ до сьогодн╕: такого повного уявлення неможливо отримати ан╕ з апологетичних промов ╕сторик╕в церкви, ан╕ з спец╕альних праць про ставлення церкви до пол╕тики та сусп╕льства. Важко знайти книгу, в як╕й читач зм╕г би в╕дшукати наст╕льки повну та справедливу розпов╕дь про в╕зант╕йську традиц╕ю, про оф╕ц╕йну Церкву та ╖╖ функц╕онування, про старов╕р╕в, про секти р╕зноман╕тного походження, про рел╕г╕йне життя багатоконфес╕йно╖ Рос╕╖ у друг╕й половин╕ XIX стор╕ччя.

Тут Льоруа-Больйо знову демонстру╓ нам свою широку начитан╕сть та гнучкий синтезуючий розум. П╕сля посл╕довно витриманих в дус╕ ╤пол╕та Тена роздум╕в про рел╕г╕ю та кл╕мат в Рос╕╖, в╕н майже на етнограф╕чний лад опису╓ «двов╕р'я» (рештки язичницьких в╕рувань у народн╕й рел╕г╕╖) та рел╕г╕йн╕сть осв╕чених верств населення; пот╕м намага╓ться з'ясувати суть таких феномен╕в, як використання церковнослов'янсько╖ мови у богослуж╕нн╕ (враховуючи також ╕ скарги М.╤. Над╓жд╕на з приводу того, що церковнослов'янська мова упов╕льнила розвиток власне рос╕йсько╖ л╕тератури, ╕ - з протилежно╖ точки зору - зв'язок з ╕ншими слов'янськими народами через мову л╕тург╕╖). Розпов╕дь про чимало паломництв опира╓ться на статистичн╕ дан╕ та останн╕ зв╕ти «Православного палестинського товариства» (наводиться ╕нформац╕я про стан його ф╕нанс╕в). Детально описано благочестя, церковна ╕╓рарх╕я та заклади, р╕зноман╕тн╕ слов'яноф╕льськ╕ тлумачення «рос╕йсько╖ рел╕г╕╖», про яку Хом'яков говорив, що вона в та╖нств╕ спов╕д╕ в╕дмовля╓ться використовувати певний «банк» гр╕х╕в, як це зазвичай робиться в католицтв╕. Ясна р╕ч, предметом уважного вивчення (в тому числ╕ з економ╕чного погляду) стають монастир╕, доходи яких значно зменшилися у зв'язку з конф╕скац╕╓ю (за указом Катерини II) ╖хн╕х земельних волод╕нь, а пот╕м знову зб╕льшились у XIX стор╕чч╕ за рахунок щедрих пожертвувань. Льоруа-Больйо показу╓ соц╕альне значення духовенства та пор╕вню╓ економ╕чний та соц╕альний статус рос╕йського та англ╕йського (clergyman) священник╕в, який опису╓ться Томасом Маколе╓м.

Розкол найб╕льше ц╕кавить автора. Якщо ╕стор╕╖ даного питання - у виклад╕ Льоруа-Больйо — ╕ браку╓ повноти (в╕н не м╕г прочитати кап╕тально╖ прац╕ П'╓ра Паскаля про протопопа Аввакума[*3]), то сучасний стан законодавства, терпим╕сть щодо розкольник╕в, ╖х економ╕чне значення, демократичн╕ погляди та матер╕альний добробут в рамках рос╕йського соц╕уму, навпаки, показано чудово. Рел╕г╕йне почуття у старов╕р╕в вир╕зня╓ться неабиякою пристрастю, ╕ Льоруа-Больйо на численних прикладах доводить його зв'язок ╕з притаманною рос╕янам есхатолог╕чн╕стю мислення, про що уже йшлося вище. В╕н говорить про економ╕чне процв╕тання багатьох сект в Америц╕, ╕ це пор╕вняння не ╓ безп╕дставним, оск╕льки м╕ж тими сектантами, хто ви╖хав за кордон, та тими, хто залишився в Рос╕╖, почина╓ встановлюватися зв'язок - завдяки американським м╕с╕онерам. Насамк╕нець, Льоруа-Больйо з великою точн╕стю опису╓ суперечност╕ м╕ж самими розкольниками, встановлення ╕╓рарх╕╖ у Б╕л╕й Криниц╕ (Буковина). Наводяться довол╕ повн╕ дан╕ про протестант╕в-штундист╕в, вельми численних в П╕вденн╕й Рос╕╖ та Малорос╕╖, про «хлист╕в», скопц╕в, «самопал╕ив». Розд╕л про ун╕ат╕в, на жаль, ╕ до сьогодн╕ не втратив сво╓╖ актуальност╕, оск╕льки Стал╕н та оф╕ц╕йна православна церква застосовували до них пол╕тику, перев╕рену за царських час╕в. Льоруа-Больйо без упередженост╕ та об'╓ктивно показу╓, як ╕ кого церква пересл╕ду╓. На завершення ц╕╓╖ широко╖ панорами автор пропону╓ ╓диний, з його точки зору, вар╕ант вир╕шення проблеми: рел╕г╕йна свобода на всьому простор╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, повна в╕дмова в╕д в╕зант╕йсько╖ «згоди» м╕ж св╕тською та духовною владою, в╕дставка Поб╓доносцева.

Надбання Анатоля Льоруа-Больйо, на нашу думку, ╕ до сьогодн╕ не втратило сво╓╖ добротност╕. Його прац╕ ╜рунтуються на детальн╕й та достов╕рн╕й ╕нформац╕╖, енерг╕я, притаманна його стилю, виплива╓ з к╕лькох сутт╓вих переконань: настання демократично╖ епохи, необх╕дн╕сть поваги до традиц╕й в ход╕ пол╕тично╖ та морально╖ еволюц╕╖, небезпека будь-якого фанатизму, бажане зближення християнства та сучасно╖ свободи. Зрозум╕ло, що ╕ сьогодн╕ деяк╕ з цих переконань зустр╕чаються ╕з запеклою опозиц╕╓ю та залишаються чудовою, але нараз╕ недосяжною, метою. Льоруа-Больйо частково вважав себе етнографом, тобто намагався м╕ркувати про кожний штрих цив╕л╕зац╕╖, який описував. Безперечно, в його широкому полотн╕ пом╕тн╕ риси комп╕ляц╕╖; в╕н прочитав безл╕ч книжок, у тому числ╕ так╕ рос╕йськ╕ брошури та статт╕, яких у тод╕шн╕й Франц╕╖ напевно н╕хто б╕льше не читав. Насправд╕ Льоруа-Больйо нав╕ть не так винятковий знавець свого предмета (хоча численн╕ його по╖здки пожвавлюють виклад), як неперевершений г╕д: його узагальнення сп╕врозм╕рн╕, в╕н ум╕╓ дотримуватися рамок ╕сторичного дискурсу та не впасти в чисту соц╕олог╕ю, в╕н квал╕ф╕кований статистик, коли ма╓ справу з такими даними; якщо в╕н ╕ не використову╓ всю рос╕йську словесн╕сть даного пер╕оду, то, безумовно, багато чого з не╖ почерпу╓, ╕ при всьому цьому в╕н не залежить в╕д перекладач╕в. Одним словом, Льоруа-Больйо вдалося зобразити на як╕сному фото один з момент╕в рос╕йсько╖ ╕стор╕╖, ╕ позаяк Велик╕ реформи — це еп╕зод важливого значення, в╕н не може не ц╕кавити нас ╕ донин╕.

Французьк╕ слав╕сти под╕ляються на два довол╕ р╕зних типи: наст╕льна книга одних - «Рос╕я у 1839 роц╕» Кюст╕на, про яку Джордж Кеннан зауважив, що вона була несправедлива, коли вийшла в св╕т, проте стала правдивою через сто рок╕в; ╕нш╕ в╕ддають перевагу працям Льоруа-Больйо ╕ завжди тримають ╖х п╕д рукою. Я належу до останн╕х. До правильних висновк╕в не можна д╕йти ривком, ╖х неможливо добути за допомогою гри парадоксами та роз'ятрюванням особистих образ, не злопам'ятством (як у випадку з Кюст╕ном), але терп╕нням та працею, що ╜рунтуються На твердих, проте поблажливих переконаннях.

Сьогодн╕ велика та чесна праця, що не застар╕ла нав╕ть через стол╕ття, як ╕ колись, заслугову╓ на прочитання. Чи не тому, що перед Рос╕╓ю знову постають схож╕ проблеми оновлення та переробки ус╕х структур, чи не тому, що вона з╕штовху╓ться ╕з такими ж гр╕зними та значно могутн╕шими, н╕ж самодержавство, перешкодами, чи не тому, що л╕берал╕зм, який Льоруа-Больйо вважав необх╕дним для Рос╕╖, ще ╕ не починав, в╕дверто кажучи, там приживатися.

Мен╕ при╓мно завершити статтю цитатою з еп╕логу книги «╤зра╖ль у р╕зних народ╕в». Роздумуючи про ╓врейську утоп╕ю, що нараховувала б╕льше трьох тисяч рок╕в (в╕н назива╓ ╖╖ «ц╕лком християнською»), Льоруа-Больйо пише: «Нац╕╖ схож╕ до перебуваючих на пол╕ бою в╕йськ, як╕ розташовуються б╕ваком на н╕ч, оч╕куючи завтрашн╕х випробувань: коли перед нашими очима спалахне нфя благословенного дня, й народи почнуть жити по слову Писання: ягня ляже поруч з левом ╕ козеня пастиметься б╕ля леопарда? Н╕коли ще ╢вропа не була так далеко в╕д цього ╕деалу. Що ж! Для нас же краще, щоб ця прекрасна мр╕я не полишала наших сердець. Б╕бл╕я та ╢вангел╕╓ захищають нас в╕д в╕дчаю та ц╕лковито╖ безвиход╕. Ми, християни, в╕льн╕ в╕д сл╕по╖ належност╕ до свого племен╕ та в╕д думок про расову винятков╕сть, передовс╕м повинн╕ збер╕гати в╕рн╕сть цим високим спод╕ванням на справедливий св╕т».

Анатоль Льоруа-Больйо р╕дко дозволяв соб╕ так╕ одкровення, однак тут справедливо зазначити ще одне джерело його ╕нтересу до Рос╕╖: десь за мудр╕стю факт╕в та узагальнень маячить «рос╕йський м╕ф» - мр╕я тисячол╕тньо╖ давност╕ про царство справедливост╕. У часи Льоруа-Больйо ще не було того, що Жуль Ромен невдовз╕ називатиме «великим св╕тлом на Сход╕», «народженням нашого сп╕льного завтра», але все це, немов у зародку, вже ╕снувало в рос╕йському «м╕ленаризм╕», у який християнський л╕берал, член Французько╖ Академ╕╖, засновник «Ком╕тету захисту та соц╕ального прогресу» вдивлявся уважно, з розум╕нням, можливо, нав╕ть з острахом. Безумовно, в╕н не помилявся.


1 Див.: August von Haxthausen. Studien uber innern Zustande, das Volksleben und ins besondere die landlichen Einrichtungen Russlands. Hannover-Berlin, 1847-1852 (3 Band.).

2 Pascal Pierre. Mon village// La civilisation paysanne en Russie. Lausanne, 1973.

3 Див. Pascal Pierre. Avvakum et les debuts de Rascol (1938).

К началу...